Щасливі батьки назвали сина Федором. Він народився в невеликому селі Котовського району Волгоградської області. А в школу Федір пішов вчиться вже в Камишній, куди сім'я переїхала, покинувши неперспективна село.

Федір ріс звичайним хлопчиком. Що стосується хвороб, то хворів він не більше і не менше за інших - навесні і восени хапав простуди, взимку бувало грипував. Ну, вітрянку схопив одного разу. Але більше всього батьків спантеличувало те, що іноді хлопчик втрачав свідомість.

Це траплялося рідко, і, схоже, тільки мати надавала цьому значення. Лікар-невропатолог нічого сказати не міг. - Здоровий він з мого профілю! - констатував лікар. Правда, це були 1980-ті роки, коли в провінції ще не було томографів. Та й, як з'ясувалося пізніше, не в голові Федора було діло... Одного разу Федір впав в непритомність в камышинском лесопитомнике.

Це сталося на шкільній екскурсії: клас забрела далеко в ліс, туди, де ростуть криві дерева. Жителі Камишина знають це дивно місце. Ледь підбігши до кострубатим, переплетеним деревах, Федір звалився в непритомність. Старенька вчителька не стала панікувати. Вона тицьнула йому під ніс нашатир, веліла хлопцям підхопити однокласника, і всією юрбою вони попрямували до автобусної зупинки. Як тільки клас відійшов метрів на п'ятдесят, Федір отямився.

- З тобою все нормально? Скільки пальців? - Вчителька метушливо стала мацати пульс, показувати п'ятірню, розстібати і застібати ґудзики на одязі учня. Федір неуважно відповідав. Розсіяно, але правильно. Через дві-три хвилини він міг знов бігати, жартувати і веселитися. Звичайно, вчителька розповіла матері дитини про подію. Але незабаром все забулося...

«Я називаю це так: «я відчуваю подих Землі», - розповів Федір у листі. (Він давно живе в невеликому містечку в Приморському краї). - У Камишній (точніше в Камышинском районі) в шкільні часи я ще потім падав в обморок кілька разів. Лісорозсадник - це був лише початок. Я це чітко пам'ятаю, бо про кількість дитячих непритомності зараз вже не скаже ніхто. Потім ми з друзями виїжджали відпочити на Иловлю. Там є одне містечко вище села Дворянське. Ми пішли гуляти по полях... І я впав без пам'яті.

Знову друзі винесли за межі «зони». І я знову на ногах. Потім було у гір Вух таке ж пригода...» «загалом, я для себе вивів таку теорію: я відчуваю якісь аномалії, які впливають на моє здоров'я, - пише далі автор. - У спеціально літературі описано, що на нашій планеті є чимало геопатогенних аномальних зон.

Можна згадати «Чортову поляну», яка знаходиться в 400 км від місця вибуху тунгуського метеорита: на ній ростуть потворні дерева, люди відчувають головний біль, нудоту; їх охоплює страх. А, наприклад, собаки перестають приймати їжу, а то і зовсім подихають. Це всім відома аномалія. За моїми ж спостереженнями таких зон, де «дихає Земля», тобто йде якийсь круговорот енергетики, - безліч. Це як пори на шкірі у людини. Просто люди цих зон часто навіть не відчувають. Ну, серце застукало частіше звичайного або в очах запаморочилось - і все! А я так - відразу в обморок...

Після школи я обстежувався в Саратові на томографі: з мізками у мене все в порядку. І потім всі розуміють: якщо б я постійно непритомнів - це, звичайно, патологія, а в мене це трапляється рідко. І потім я швидко схоплююсь на ноги. До того ж я завжди втрачаю свідомість на досить дивних місцях. Хоча кілька раз таке траплялося в містах або в міжміському автобусі.

Але знову-таки хіба в містах немає місць, «де дихає Земля»? Так є, звичайно. А перехрестя будь-яких доріг з давніх-давен наш народ вважав «нехорошими місцями». Начебто якісь портали або притулок певних сил ...» «Ось так і живу: поїдемо з друзями на природу, а я краєм ока дивлюся - нормально росте трава, не криві чи дерева, немає чи інших дивацтв... люблю Природу, риболовлю, походи, але намагаюся, загалом, обходити ті місця, де «дихає Земля», - закінчив своє послання Федір.