В Біблії ніде немає точної дати Другого Пришестя Ісуса Христа. Оголошення якої б то ні було дати кінця світу - це річ, яка абсолютно невластива Православної Церкви. Не існує жодного Соборного рішення, жодного послання церковного ієрарха або визнаного богослова, які б висловлювалися в подібному дусі.

Тим не менш у Св. Писанні Нового Завіту є свідчення про те, що прихід Христа розуміється як подія досить близького майбутнього. Основними джерелами православного вчення про кінець світу є есхатологічна мова Спасителя, викладена в 24-25 розділах Євангелія від Матвія (з паралелями в Євангеліях від Марка та Луки) і книга Одкровення св. Іоанна Богослова (Апокаліпсис). Важливими в цьому відношенні також деякі місця з апостольських послань, наприклад, 1 Сол. 5, 110; 2 Сол. 2, 112; 1 Кор. 7, 2931; 2 Пет. 3, 318; 1 Ін. 2, 18.

Що найголовніше в біблійних свідоцтвах про друге Пришестя? Значна їх частина присвячена не констатації факту, що кінець світу скоро відбудеться, а глибоке, барвистому і багатосторонньому опису попередніх подій. Тобто, з одного боку, кінець світу мислиться як дуже швидкий, а з іншого, цього дня повинні передувати події всесвітньої історичної важливості. Сам зміст цих свідоцтв з надзвичайною масштабності описуваних подій являє собою всю глибину і складність православного вчення про кінець світу.

Навіть побіжний погляд на них показує, що це буде не так просто і швидко.
Деякі люди вказують на євангельську есхатологічну мова як безсумнівне свідоцтво Самого Христа про Його швидке пришестя, особливо на слова Ісуса: «Не перейде цей рід, як усе це буде» (про традиції тлумачення цих слів трохи пізніше).

Однак чомусь не помічають, що там є й інша фраза, яка врівноважує вантаж, здавалося б, дійсно безсумнівно швидкого часу Другого Пришестя: «Про день же той чи про годину не знає ніхто : ні Ангели небесні, ні Син, тільки Отець» (Мк. 13, 32). Це означає, що ніхто не може точно вказати рік, місяць або день настання кінця світу. Навіть Христос, Син Божий, приписує собі невідання. Чому? Це складний богословський питання, однак, для християн тут важливо інше: Спаситель підкреслює абсолютну таємничість, непідвладність «часів і термінів» точному людському визначенням.
В есхатологічної мови Спасителя є одна важлива деталь: Христос пророкував про дві події: про кінець світу і про руйнування єрусалимського Храму.

Причому, їх дуже складно розділити: історична подія руйнування Храму в 70м році, яке, як ми вже знаємо, не стало кінцем світу, і подія, що виводить нас за рамки людської історії - сам кінець світу - найтіснішим чином переплітаються. Христос у Своїй проповіді звертався до юдеїв, тому, на думку Євангелія, катастрофа світового масштабу, руйнування головної іудейської святині, яка є підставою релігійного життя Ізраїлю, - це прообраз загального кінця.

І тоді слова: «Не перейде цей рід, як це станеться можуть буквально ставитися до падіння Єрусалиму. Тому що багато слухачі Ісуса мали можливість дожити до 70 року і бути свідками руйнування Храму. Але існує й інше тлумачення цих слів, відносить їх безпосередньо до кінця світу. Вираз «рід» при такому розумінні може означати не тільки конкретне покоління, але і якийсь вневременный клас людей. Під цим класом св. Іоанн Златоуст розумів всіх віруючих у Христа: «все це неодмінно збудеться, а рід вірних буде і не припиниться ні від одного з вищезазначених лих».

Апокаліпсис, незалежно від своєї соотносимое™ з подією руйнування Єрусалиму, ставить сучасних людей перед питанням: якщо кінець світу не відбувся в короткі терміни, навіщо все це було висловлено вже в I столітті, причому в такій своєрідній «незрозумілою» формі? Для християн будь-якої епохи вказівку на швидкий характер пришестя Спасителя стає фактом, який визначає їх життя з того моменту, як вони почули цю звістку.

Припустимо, Христос сказав би, що Друге Пришестя буде, але дуже нескоро. За психологічним законом це схилило б людей до розслаблення. До неї ж привело б і точне зазначення дати. Навіть якщо пришестя Христа було б за життя того покоління, яке Його слухало, і Ісус сказав би, що прийде в 70 році, то це призвело б до того, що до 70 року всі б жили, як зазвичай, а потім, подивившись на календар, почали б готуватися. Вказівка на швидке пришестя Христа має значення стимулу, що визначає всю людське життя, воно підтримує християн в стані постійного неспання, про який дуже багато говориться в Новому Завіті.

Звичайно, настрій людства періодично змінюється, тому що люди все більше усвідомлюють, що світ недосконалий і преходящ. Будучи доведені до абсурдної крайності, ці уявлення виливаються в гасла, що кінець світу повинен наступити негайно. Або, навпаки, є інша крайність, коли говориться, що «християнство не виконує власної обіцянки». Апостол Петро ще в середині 60х років I століття дав прямий і досить жорсткий відповідь на це: «В останні дні прийдуть нахабні глузії, що надходять за власним своїх пожадливостях і говорять: «де обітниця Його пришестя? Бо з тих пір, як стали вмирати батьки, від початку творіння, все залишається так само»... Одне не повинно бути заховане від вас, улюблені, що в Господа один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день.

Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі прийшли до каяття» (2 Пет. 3, 3-9). Це означає, що настання кінця світу залежить від кожного з нас: або видаляється наближається залежно від нашого духовного розподілу.

Антон Небольсин, ст. викладач кафедри Священного Писання Старого та Нового Завітів
Православного Свято-Тихонівського богословського інституту, журнал «Фома»