У Північній Америці трапиться велика катастрофа на воді, влаштована людиною. Вода у всьому океану стане чорною і її не можна буде пити. Зупиняться підводні течії і вітри принесуть на всю землю спочатку страшну спеку і пожежі, а потім сильні холоди.

"Сланцева революція", про яку так довго твердили країни-імпортери газу, відбулася: США більше не мають потреби в імпорті газу. Щоправда, в іншому світі нічого особливого при цьому не відбулося: магістральні газопроводи не пересохли, ринок скрапленого газу не схлопнувся. Однак, якщо ентузіасти будуть і далі нарощувати обсяг видобутку газу зі сланців, на ринку посилиться конкуренція. А ще може статися екологічна катастрофа.

Те, що горючий газ в достатку знаходиться в сланцевих пластах землі - невеликих природних резервуарах, - давно відомо. Вперше про їх видобутку в СРСР і США заговорили ще в 60-ті рр. минулого століття. Проте далі розмов справа не пішла: занадто великі були потрібні вкладення, і надто мало газу можна було отримати на виході. До того ж у нашій країні були (і досі є) величезні запаси "звичайного" газу, так що нам вже явно не до сланців. А ось США з часом все ж почали промисловий видобуток сланцевого газу. "Революція" почалася в 2005 - 2006 роках, коли американці стали застосовувати метод горизонтального буріння та розривати перегородки між пластами шляхом закачування в надра спеціальної рідини (так званий гідророзрив пластів). Це різко підвищило дебет свердловин і дозволило говорити про прибутковість всієї затії. Втім, чималу роль в цьому зіграли урядові пільги "сланцедобытчикам" - ними до того моменту стали багато американські паливно-енергетичні компанії. А потім глобальна криза збив ціни на газ, і його постачання здалеку виявилися менш рентабельними, ніж видобуток сланцевого газу в безпосередній близькості від великих центрів споживання.

У результаті до 2010 р. видобуток сланцевого газу в США зросла в 40 разів. Цю цифру люблять наводити експерти-прихильники "сланцевої революції". При цьому вони зазвичай заявляють, що США незабаром не тільки повністю забезпечують свої потреби в блакитному паливі, але і потіснять на світовому ринку традиційних експортерів газу. Мовляв, сланцевий газ буде дешевше не тільки "трубопровідного" але і скрапленого. Та й зустрічається він буквально всюди, в тому числі в енергозалежною Європі. Про виявлення величезних запасів цього палива вже заявили Нідерланди, Швеція, Великобританія, Польща, Литва та Україна. Всі вони - кандидати у експортери газу. Наприклад, існує прогноз, згідно з яким до 2030 р. найбільшим виробником газу в ЄС стане Польща: вона буде видобувати до 30 млрд кубометрів сланцевого газу на рік. Ну, а на перших порах цей енергоносій дасть можливість східноєвропейським країнам покінчити із залежністю від "Газпрому". На це вказує, зокрема, Financial Times, коментуючи підсумки що відбувся в травні тендери на видобуток сланцевого газу на Україні: в ньому перемогли Chevron і Royal Dutch Shell і мають намір вкласти у видобуток $370 мільйонів.

Але ось про що зазвичай замовчують прихильники сланцевої революції - так це про те, що сланцевий газ, незважаючи на бурхливе зростання видобутку, забезпечив трохи більше 10% від загального обсягу видобутку "блакитного палива" в США (ще стільки ж склав метан з вугільних пластів, але це вже інша тема). При цьому його собівартість склала понад $200 за тисячу кубометрів, що на порядок перевищує аналогічний показник "традиційного" газу. Ні про яке самозабезпечення газом за рахунок сланців у США мови не йде: видобуток звичайного газу скорочується, так що наддержава має намір збільшувати імпорт СПГ. У плани Вашингтона, правда, входить збільшення видобутку сланцевого газу в чотири рази, але лише до 2040 року. Згідно з прогнозом Міжнародного енергетичного агентства, видобуток сланцевого газу в США до 2030 р. складе 150 млрд кубометрів. А за оцінками East European Gas Analysis, вже до 2015 р. там видобуватимуть цього палива понад 180 млрд кубів.

У США тепер на черзі видобуток сланцевої нафти. "Революція поширилася і на внутрішній видобуток нафти. І вона може пройти той же шлях, що і натуральний газ", - заявив на початку року глава американської нафтогазової корпорації ConocoPhillips Джим Малва. За його словами, сланцеві запаси допоможуть відновити рівень видобутку нафти в країні, сильно скоротився в останні десятиліття. За даними Міненерго США, видобуток сланцевої нафти вже ведеться в 48 штатах і становить понад 20% від загального виробництва. За прогнозом міністерства, до 2035 р. її частка зросте до 31%.

Правда, в сланцевої сфері прогнози - адже абсолютно ненадійна. Адже ніхто толком не знає, скільки вуглеводнів в дійсності містять сланці, скільки його можна буде витягти і як довго проживуть свердловини. Наприклад, при середньому терміні ефективної роботи газової свердловини в США в 30 - 40 років сланцеві свердловини, пробурені у 2003 р., вже "видихаються".

В цілому ж, сланцеві газ і нафту поки залишаються виключно явищем американської енергетики. Європі, незважаючи на гучні заяви, до промислового видобутку сланцевого газу ще дуже далеко. На думку віце-президента Міжнародного газового союзу Жерара Фер'є, якщо сланцевий газ і видобуватиметься в Європі, то не раніше, ніж через п'ять - десять років. Поки ж варто вивчити ступінь ризиків при його видобутку і розробити безпечні технології.

Проблема в тому, що для видобутку газу зі сланців потрібно бурити безліч свердловин на великій площі. А в Європі з вільними землями сутужно. Крім того, існує ризик заподіяння серйозної шкоди навколишньому середовищу. Справа в тому, що для гідророзриву пластів у свердловини закачується токсичний хімічний розчин. І немає ніякої гарантії, що він не потрапить у підземні водоносні горизонти, що використовуються людиною. Це чудово проілюстрував американець Джош Фокс у своєму документальному фільмі "Газ ленд" (выдвигавшемся на "Оскар" в 2010 р.), в якому показано, як з крана у пенсільванського фермера тече в буквальному сенсі "вогняна вода": вона спалахує з-за проник у водоносний шар газу.

Як показує практика, для видобутку 10 млрд кубометрів сланцевого газу потрібно пробурити три тисячі свердловин на території тисячі гектарів. Потім закачати в них 80 млн кубометрів води і 5 млн кубометрів різних хімікатів. Самі по собі гідророзриви пластів - теж не нешкідливе явище. Вони порушують структуру надр землі, змішують водоносні і газоносні горизонти, а на поверхні відчуваються як локальний землетрус силою в 2 - 3 бали.

Тим часом у Європі як не було, так і немає єдиної думки щодо сланцевого газу. Цілеспрямована розвідка ведеться менш ніж у чверті від загального числа країн ЄС, а у трьох - Болгарії, Ірландії та Франції - вона суворо заборонено. При цьому, згідно з оцінками Ernst&Young, Франція має в своєму розпорядженні другі за величиною запаси сланцевого газу на континенті. На першому місці - Польща, на третьому - Норвегія, на четвертому - Україна. Європейська громадськість і багато наукові організації все активніше виступають проти розробки сланців. І, можливо, їхні голоси якщо не запобігти, то затримають початок і зменшать масштаби видобутку сланцевого газу в Старому Світі. А може, і в політичних колах візьме гору здоровий глузд: все-таки чиста вода і спокій земної кори дорожче енергетичної незалежності. У цьому сенсі відрадним фактом став недавній відмову від видобутку сланцевого газу Болгарії - країни, небагатою і залежною від імпорту газу. Просто в тих районах, де були знайдені значні запаси сланцевого газу (до трильйона кубометрів), практично відсутні інші джерела водопостачання, крім підземних вод. І болгари вирішили зберегти чистоту цих джерел. На відміну від українців, для яких, як пише Financial Times, перспектива зменшення залежності від експортованого з Росії газу переважила побоювання забруднення навколишнього середовища.

Так що на найближчу перспективу сланцевий газ залишиться регіональним фактором енергетичного ринку Північної Америки. Втім, і на європейський ринок він надав відомий вплив. Реэкспортируя надлишки СПГ (дуже невеликі), США збили ціну на газ в Європі. Просто тому, що європейці побачили альтернативу "традиційного" газу. І, мабуть, надалі всім експортерам "блакитного палива" (в тому числі і "Газпрому") доведеться брати до уваги цей фактор і проводити більш гнучку цінову і географічну політику.

Андрій Міловзоров