Всього кілька місяців тому Сполучені Штати Америки розсекретили деякі документи, які розкривають деякі досить цікаві розробки та їх характеристики. Мова йде про прототипі літаючих тарілок.

Так, у вересні поточного року американським Національним архівом було опубліковано уривок з меморандуму, який з'явився в червні 1956 року. Згідно з даним документом, американці займалися розробками прототипу літаючих тарілок, які планувалося використовувати в інтересах американських збройних сил. Проект мав назву «Проект 1794», а розробляється агрегат, як передбачалося, повинен був мати надзвукову швидкість і без особливих проблем долати відстань в 2 тисячі кілометрів.

Як не дивно, але розробками цього апарату займалися іноземці, зокрема, канадська авіабудівна компанія Avro Aircraft на чолі з провідним інженером, британцем Джоном Фростом. Варто відзначити, що до початку розробок ця компанія вже встигла зарекомендувати себе з позитивної сторони, створивши винищувач CF-100. Сам Фрост з'явився в компанії в 1947 році, до цього він працював в Великобританії, в компанії De Havilland, займаючись розробками винищувачів Vampire і Hornet, а також експериментального літака DH 108.

Після свого приходу в канадську компанію, Фрост приступив до модернізації реактивного двигуна і підвищення ефективності компресора. Результатом його роботи став так званий «блинноподобный двигун», суть роботи якого полягала в тому, що через зубчасту передачу турбіна приводила в рух компресор, а реактивна струмінь рівномірно виходила по всій окружності двигуна.

Необхідно також відзначити, що тоді у світі починалася «холодна війна», тому і американці, і представники інших держав були вкрай зацікавлені в такому літальному апараті, який злітав і приземлявся вертикально, тому винахід Фроста було якраз до місця.

Перший прототип літаючої тарілки Фроста отримав назву Project Y і зовні апарат дуже нагадував штик лопати. Проект був підтриманий канадським військовим відомством, і на його реалізацію було виділено 400 тисяч канадських доларів. У 1953 році розробники представили дерев'яний макет апарата. Інформація про це миттю розлетілася в пресі. Іноді зустрічалися і чутки про те, що канадці мають намір створити літаючу тарілку. Проте пізніше проект був заморожений через відсутність грошового фінансування.

А тим часом все більший інтерес до розробок Фроста стали проявляти американські збройні сили. Їх увазі було запропоновано другий варіант літального апарату - Project Y-2. Він був виконаний у формі диска, був оснащений круглим двигуном з ротором і компресорами. При цьому реактивні струмені розподілялися по колу корпусу, що, як передбачалося, повинно забезпечити більшу висоту і швидкість польоту.

Згідно з інформацією з відкритих джерел, свій перший контракт на створення апаратів подібного роду Фрост отримав ще в 1955 році. А роком пізніше в розробки літаючої тарілки були вкладені ще більше 2,5 мільйонів доларів компанією Avro. Але в той же час, існували й засекречені документи, згідно з якими американське військове відомство оцінило проект в більш ніж 3 мільйони доларів (що за сучасними підрахунками, становить понад 26,5 мільйонів доларів). На розробки був відведений рік. При цьому американська сторона дуже сподівалася на те, що апарат буде здатний розвивати швидкість до 3-4 тисяч кілометрів на годину, літати на відстані майже 2 тисячі кілометрів і підніматися на 30 кілометрів вгору.

На вибір американським військовим було запропоновано кілька варіантів апаратів. Один з них був навіть знятий на відео в ході випробувальних польотів. Апарат цілком впевнено відривався від поверхні, але при спробі здійснити горизонтальний політ його починало кидати з боку в бік. Незважаючи на те, що «Проект 1794» (а саме він і проходив випробування) були внесені певні корективи, Фросту не вдалося переконати американців у необхідності подальшого фінансування. Проблема, за його розрахунками, була цілком вирішувана, просто необхідно було використовувати менш радикальний дизайн. Про це згадував і Суханов, автор розробок дисколпана. Тим не менш, офіційно проект по створенню літаючої тарілки, був закритий у 1961 році. Офіційно причиною припинення досліджень була названа нездатність апарату піднятися вище росту людини. Проте в даний час дуже важко припускати, що змусило американців піти на такий крок, і після декількох років дуже успішних випробувань закрити проект. Адже мова йшла не про новий тип літака, а про принципово новому літальному апараті, на створення якого було потрібно значно більше часу, ніж відведені кілька років.

Залишивши не зовсім вдале підприємство, американські військові взялися за не менш перспективні і цікаві програми, зокрема, OXCART, результатом якої стала поява літака А-12, секретного зразка військової авіації, який розроблявся в інтересах ЦРУ.

Цікаво, що в середині 50-х років минулого століття ідея створення літаючої тарілки була далеко не нова. Над їх створенням працювали ще в Третьому Рейху в 30-х роках. Так, зокрема, у 1939 році Генріх Фоке, авіаконструктор Focke-Wulf, запатентував проект апарату, який мав форму блюдця і володів вертикальним зльотом. Крім нього, подібними розробками займався і Артур Зак, який вирішив створити «літаючий диск», який отримав назву АS-6, проте його апарат пройшов усі випробування. Крім них, існували інші розробники. Так, наприклад, в 1950-х роках в засобах масової інформації з'явилася інформація про вдалі розробки літаючих тарілок, здійснених нацистами - «Літаючого млинця Циммермана» і «Диска Белонце». Німецький конструктор Циммерман розробив літальний апарат, що мав дисковидную форму, в 1942-1943 роках. Він був оснащений газотурбінним двигуном і досягав швидкості до 700 кілометрів на годину. Зовні апарат дуже нагадував літаючі тарілки, класичні описи яких, отримані від «очевидців»: можна зустріти в пресі, а саме форму перевернутого тазу, прозора кабіна, гумові шасі. Що стосується диска Белонце, то ніяких документальних підтверджень його існування немає. Однак деякі стверджують, що вся документація по даній розробці була знищена практично в той момент, коли радянські солдати захопили місце проведення досліджень.

Якщо ж говорити про «ефект Коанда», який застосував Джек Фрост, пізніше був використаний американцями в досвідчених літаках Boeing YC-14 QSRA, багатоцільовий легкому вертольоті MD-520 NOTAR, а також на радянських військових транспортних літаках Ан-74 і Ан-72.

Що стосується теперішнього часу, то цей «ефект» використовується в безпілотних літальних апаратах з вертикальним злетом і посадкою. За великим рахунком, принцип їхньої роботи дуже схожий на той, що пропонував Фрост, за винятком хіба що реактивного двигуна.

На даний момент немає ніякої інформації щодо намірів то Сполучених Штатів Америки, чи то будь-якого іншого держави займатися розробками літаючих тарілок. Але якщо брати до уваги темпи розвитку технологій, можна зробити припущення, що незабаром літаючі тарілки невеликих розмірів займуть певну нішу в системі озброєнь ряду держав світу.

Однією з перших ластівок у цій галузі стала розробка вчених Університету Флориди, які подали заявку на патент літаючої тарілки, апарату, який офіційно отримав назву «безкрилий електромагнітний літальний апарат». Автором винаходу є Субрата Рой, який є директором лабораторії моделювання динаміки плазми. Якщо говорити про його винахід, то даного апарату далеченько до цієї тарілки, тому діаметр його становить всього півтора десятка дециметрів. Переміщатися цей апарат буде за допомогою плазми, що може зацікавити аерокосмічну галузь, давно цікавиться плазмовим шаром, який, покриваючи поверхню апарату, покращує його аеродинамічні властивості. Крім того, військові розглядають дане явище як можливість приховування літальних апаратів від радарів. При цьому і в цьому винаході є свої недоліки. Якщо тарілка доктора Роя коли-небудь підніметься в повітря, передбачається, що управління буде відбуватися по радіо. Але відомо, що плазма є поганим провідником радіохвиль. Як вирішуватимуться ці проблеми - невідомо. Але це не так важливо, адже це перспективні розробки, які, безсумнівно, будуть розвиватися і вдосконалюватися.

Нині ж, як стверджують деякі експерти, зокрема, Павло Полуян, автор книги «Полювання за НЛО. Вихори в часі», справжні великі літаючі тарілки існують вже понад півстоліття, і це зовсім не фантастично технології, а цілком земні розробки, які проводяться в Америці, Китаї та Ірані. Але їх існування тримається під великим секретом, бо як «виведення їх у світло» може згубно позначитися на багатьох аспектах сучасного життя, від держбезпеки до світової економіки.