71 рік тому німецькі війська без оголошення війни вторглися на територію СРСР, заставши зненацька погано підготовлену і гірше оснащену Червону армію. Принаймні, так висвітлюють початок Великої Вітчизняної війни офіційні джерела. Але деякі історики заявляють, що Гітлер зовсім не збирався нападати на Радянський Союз - його змусили це зробити. Звичайно ж, ця версія викликає чимало суперечок і сумнівів. І все-таки давайте розглянемо, чи могло так бути насправді.

Перемир'я на 20 років

Друга світова війна почалася лише через 21 рік після закінчення Першої, яка закінчилася повним розгромом Німеччини. Німці були змушені виплачувати країнам-переможцям величезні репарації. Більше того, підписаний у 1919 році Версальський мирний договір забороняв їм мати сухопутну армію чисельністю понад 100 тисяч осіб, а також сучасну військову техніку - бойову авіацію і бронемашини. Всі розуміли, що подібні умови фактично ставлять Німеччину на коліна. Наприклад, Володимир Ілліч Ленін писав: «Що таке Версальський договір? Це нечуваний, грабіжницький світ, який десятки мільйонів людей, і в тому числі найбільш цивілізованих, ставить у положення рабів». Французький маршал Фердинанд Фош, ознайомившись з умовами договору, пророчо зауважив: «Це не світ, це перемир'я на 20 років». Виникає питання, яким чином поставлена у подібне становище країна змогла підготуватися до нової війни, причому планетарного масштабу? Виявляється, допомогли радянські товариші.

Німецькі бази в Країні Рад

Вже в 1922 році між СРСР та Веймарською республікою, що утворилася в Німеччині замість поверженого Другого рейху, в обхід Версальського був таємно укладено інший договір - Рапалльській. Одним з головних його пунктів було співробітництво між Червоною армією та рейхсвером (збройними силами Німеччини).

Звичайно ж, сплачує репарації країна не могла собі багато чого дозволити. Але в 1924 році набув чинності так званий «план Дауеса»: країни-переможці пішли на поступки і скоротили розміри виплат репарацій, а також видали Веймарській республіці гігантський кредит для розвитку промисловості. Також в 1925 році німці уклали торговельну угоду з СРСР. Німеччина почала швидко підніматися з колін і знайшла кошти не тільки на відновлення економіки, але і на повернення собі колишньої військової потужності.

Як вже було сказано, Німеччина не мала права створювати сучасну бойову техніку на своїй території. Зате змогла робити це таємно на чужій. В рамках Рапалльского договору у липні 1925 року під Липецьком відкрилася радянсько-німецька льотно-тактична школа.

У жовтні 1926 року в Москві було підписано угоду про створення під Казанню німецької танкової школи, що отримала назву «Кама». Також на території Радянського Союзу розмістили два німецьких полігону - «Подосинки» в Підмосков'ї і об'єкт «Томка» в Саратовській області. На них випробовувалися отруйні речовини.

В суворій секретності німці доставляли до Липецька винищувачі «Фоккер D.XIII», транспортні літаки й бомбардувальники. В Казань везли розібрані легкі і середні танки, таємно сконструйовані німецькими машинобудівними фірмами. Таким чином, Німеччина отримала можливість нарощувати військову міць: виховувати фахівців і накопичувати техніку. Радянському Союзу, в свою чергу, діставалися сучасні німецькі бойові розробки.

Німецькі військові школи проіснували в СРСР до 1933 року, після чого були закриті, так як в секретності відпала необхідність. У 1930-і, незважаючи на заборони, німці почали відкрито тренувати війська і будувати техніку на власній території, причому у величезних кількостях. Варто зауважити, що все це відбувалося до приходу до влади фашистів. Так що, цілком можливо, ще до Гітлера уражена поразкою в Першій світовій війні країна планувала взяти реванш.

Спонсори війни

На цьому партнерство між СРСР і Німеччиною не закінчилося. Коли в 1934 році прийшов до влади Адольф Гітлер, спочатку відносини між державами охололи. У Радянському Союзі велася антифашистська пропаганда, в Німеччині-антирадянська. У 1935 році була спроба відновити торгівлю, але та йшла мляво у порівнянні з попередніми роками.

Перед початком Другої світової війни Німеччина стала особливо потребу в продовольстві і ресурсах. Як відомо, у серпні 1939 року Радянський Союз і Третій рейх уклали договір про взаємний ненапад, так званий пакт Молотова - Ріббентропа. Але в цей же час був підписаний ще один документ - про торговельне співробітництво. СРСР отримав від німців кредит у розмірі 200 мільйонів рейхсмарок, зобов'язуючись витратити ці гроші на придбання у Німеччині озброєння, верстатів та інших товарів. Погашати кредит радянська сторона повинна була сировиною і продовольством.

31 серпня 1939 року голова Ради народних комісарів СРСР В'ячеслав Молотов у своїй промові сказав: «Це було не перше торгово-кредитну угоду з Німеччиною при існуючому уряді. Але це угода відрізняється в кращу сторону не тільки від угоди 1935 року, але і від усіх попередніх, не кажучи вже про те, що у нас не було жодного такого ж вигідного економічного угоди з Англією, Францією або який-небудь іншою країною». А на наступний день почалася Друга світова війна. Тобто Радянський Союз фактично став спонсором Третього рейху під час війни: годував німецьку армію і постачав необхідні для виробництва озброєння ресурси.

Звичайно ж, СРСР мав з цього свої вигоди. З Німеччини на Країну Рад йшли найсучасніші зразки німецької військової техніки та озброєння: польова і корабельна артилерія, літаки, танки, торпеди, міни, перископи, засоби зв'язку, в тому числі і обладнання для їх виробництва. Також в рамках цієї програми СРСР був переданий важкий крейсер «Лютцов», правда недобудований. Всі німецькі технології ретельно вивчалися радянськими фахівцями і впроваджувалися у виробництво для оснащення власних військ. Так що в 1941 році Червона армія не тільки не поступалася вермахту військової потужності, але частково навіть перевершувала його. Багато сучасні історики сходяться на думці, що міф про німецькому перевазі був створений радянським командуванням для виправдання величезних втрат на початку Великої Вітчизняної війни.
Вільгельм Гудеріан, який у 1941-му командував 2-ю танковою групою у складі групи армій «Центр».
Фюрера змусили?

Останнім торговельну угоду між радянським урядом і Третім рейхом було підписано в січні 1941 року і передбачала поставки до серпня 1942-го. Виникає питання: якщо Гітлер дійсно заздалегідь планував напад на СРСР, для чого йому було ділитися самими передовими військовими технологіями з майбутнім ворогом? Та й взагалі, навіщо нападати на союзника, який фактично годує твою армію?

До того ж, як визнавали багато офіцерів вермахту, Німеччина була абсолютно не готова до війни з таким потужним супротивником. Наприклад, генерал-фельдмаршал Карл Рундштедт, який командував групою армій «Південь», поцікавився у фюрера, чи розуміє той, як ризикує, нападаючи на СРСР. Рундштедт брав участь ще в Першій світовій і вважав Росію незрозумілою країною з суворим кліматом, поганими дорогами, величезними просторами і непередбачуваними солдатами.

Можливо, відповідь на його питання криється у зверненні Адольфа Гітлера до німецького народу, сказаному 22 червня 1941 року у зв'язку з початком війни проти Радянського Союзу. Фюрер стверджував, що ніколи не відчував ворожих почуттів до народів Росії, а оголосити війну його змушує агресивна політика радянського уряду. Виявляється, у нього були підстави так вважати.

Антиблицкриг

Ще на початку Другої світової війни в листопаді 1939 року французьке інформаційне агентство Гавас» оголосило світу сенсаційне повідомлення: нібито після підписання пакту про ненапад між СРСР і Третім рейхом Йосип Сталін зібрав термінове засідання Політбюро. Досить навести лише одну сходинку з виступу «батька народів» на цьому засіданні: «Якщо ми приймемо відоме вам пропозицію Німеччини про підписання з нею пакту про ненапад, вона, безсумнівно, нападе на Польщу, і тоді вступ Англії і Франції в цю війну стане неминучим. За таких обставин у нас будуть хороші шанси залишитися в стороні від конфлікту, і ми зможемо, перебуваючи у вигідному становищі, вичікувати, коли настане наша черга». Як стверджували французи, текст промови Сталіна потрапив до них з «заслуговує довіри джерела». Звичайно ж, Сталін все категорично заперечував і звинувачував «Гавас» у брехні.

Зате ряд сучасних істориків вважають, що ніякої підробки немає, і саме в цьому криється причина раптового нападу Німеччини. На їхню думку, радянський уряд ще з 1920-х років будувало плани встановлення соцтабору на всій території Європи. Саме тому СРСР в обхід Версальського договору допомагав Німеччині відновлювати військову міць, знаючи, що німці захочуть помститися за поразку і розв'яжуть нову війну. І саме тому Сталін пішов на угоду з Гітлером і постачав вермахт ресурсами і продовольством. Сам же він збирав сили для удару, щоб захопити ослаблені війною європейські держави. Називається навіть дата запланованого СРСР наступу на Німеччину - 6 липня. Але Гітлер розкусив плани Сталіна і напав раніше. 22 червня 1941 року німецькі війська першими пішли в наступ, заставши зненацька підготовлювану до атаки Червону армію.