Старожили Самари досі іменують цю колишню міську околицю не інакше як «селище Машстрой». Нинішньому поколінню навряд чи щось відомо про історію цієї назви. Тим часом у перші місяці Великої Вітчизняної війни на цій глухій околиці повним ходом йшло будівництво великого номерного заводу.

Грізне літо 1941 року

Історія підприємства почалася в березні 1941 року, коли було прийнято рішення Раднаркому про зведення в околицях міста Куйбишева (нині Самара) машинобудівного заводу. Саме він у той час і отримав в народі назву «Машстрой».

У 1941 році квартали обласного центру розташовувалися приблизно в тих же межах, в яких місто Самара знаходився до моменту Жовтневого перевороту 1917 року. З північно-заходу і півдня її кордонами були береги річок Волги і Самари, а зі сходу і південного сходу-вулиці Польова і Вокзальна (нині вулиця Агібалова).

Відразу ж за міською межею передвоєнного Куйбишева починалися околиці селища. За цими селищами, між лінією залізниці та берегом річки Самари, у бік станції Безы-мянка йшла суцільна стіна густого лісу, лише зрідка переривається невеликими ділянками луків та степів. Тоді тут не було ні дач, ні будь-яких інших будівель, ні великих будівель і промислових підприємств. Лише неподалік від станції Безымянка, за лінією залізниці, ще у період між 1912 і 1914 роками був побудований Самарський залізничний ремонтний завод, або, як його тоді називали, завод «Сажерез».

В іншому ж ця величезна територія тоді була вивчена дуже слабо. Але оскільки вона розташовувалася в безпосередній близькості від залізниці Куйбишева - Оренбург, то це місце виявилося дуже зручним для розміщення великих підприємств.

А тому в околицях станції Безымянка в 1940 році почалось будівництво групи авіаційних заводів, а ближче до обласного центру - зведення допоміжних виробництв авіаційного напрямку.

Завод «Машстрой» за первинним проектом повинен був випускати різні авіаційні агрегати, аеродромне обладнання, компоненти двигунів і так далі.

До початку літа 1941 року на будмайданчику вже розгорнулися бетонні роботи, однак почалася війна змусила заводчан різко змінити намічені плани. Згідно з постановою Державного Комітету Оборони (ДКО),. на місці «Машстроя» вирішено було звести підприємство з випуску авіаційного озброєння. Базовим для нього став завод №525, евакуйовано до Куйбишева з донбаського міста Артемівська.

Правда, на початку 1941 року збройового заводу в цьому українському містечку ще не було - в той час він тільки почав зводитися. Будівельники вивели під дах чотири корпуси, постачальники завезли сюди верстати, але тут почалася війна. Новеньке, ще не розпакований обладнання в терміновому порядку завантажили в ешелони і в супроводі заводського персоналу відправили в Куйбишев, на майданчик «Машстроя».

Наказ про початок роботи заводу №525 в цьому волзькому місті вийшов 10 липня 1941 року. Свою нинішню історію підприємство ВАТ «Металіст-Самара» відраховує саме з цієї дати.

В ім'я Перемоги

На новому місці прибули робітники та службовці побачили лише кілька бараків, недобудовані житлові будинки і укладені під майбутні виробничі корпуси фундаменти. Втім, всі їх довелося підривати, так як фундаменти не відповідали новим проектом.

Незабаром на їх місці були закладені інші. Люди працювали по 10-12 годин, а спали в наметах прямо на будмайданчику. Про вихідними днями в цей час навіть і не згадували. На найбільш термінових об'єктах взагалі працювали цілодобово. Ніхто не скаржився на труднощі - люди розуміли, що працюють для Перемоги.

Крім збройового підприємства з Артемівська, до складу заводу №525 за розпорядженням ДКО були включені також обладнання і персонал ще декількох оборонних об'єктів, евакуйованих у Куйбишев з Тули, Коврова і підмосковного селища Венюково, а окремі цехи і виробництва - також і з Москви. З їх розміщенням виникало величезну кількість труднощів, однак у підсумку всі проблеми були вирішені.

У листопаді 1941 року на заводі вже працювали всі основні виробничі ділянки, а в середині грудня підприємство видало свою першу військову продукцію - партію авіаційних кулеметів марки ДШК (Дегтярьов - Шпагін крупнокаліберний).

Проте вже в 1942 році основною продукцією заводу № 525 стали кулемети ШКАС (Шпитальный - Комарицкий авіаційний скорострільний), а потім-ШКАСМ (модернізований), які встановлювалися на штурмовики Іл-2, що випускаються заводами №1 і 18.

Це зброя відрізнялося небаченою досі забійною силою: з стовбура такого кулемета за одну тільки секунду (!) вилітало 30 куль, а у модернізованого - навіть до 50.

Німецькі конструктори протягом всієї війни так і не змогли хоча б повторити творіння Шпитального і Комарицького, не кажучи вже про те, щоб його перевершити. На підтвердження цього можна навести один дивовижний історичний факт.

Згідно з опублікованими спогадами ряду ветеранів війни, в ті дні, коли радянські війська взяли штурмом Берлін, увірвалися в канцелярію Третього рейху, тут серед численних трофеїв, захоплених нашими бійцями, виявився незвичайного виду кулемет, який стояв у кабінеті Гітлера і накритий скляним ковпаком.

Прибулі для огляду цього зразка радянські фахівці-вчені з подивом дізналися в експонаті, що зберігається під склом, не що інше, як-авіаційний кулемет ШКАС калібру 7,62 міліметра. Поруч знаходився особистий наказ Гітлера, який проголошував, що цей радянський кулемет буде знаходитися в його канцелярії до тих пір, поки німецькі конструктори не створять аналогічну зброю для літаків люфтваффе - з такою ж надійністю і скорострільністю. Як відомо, німецьким фахівцям зробити цього так і не вдалося.

На космічній орбіті

Самовіддана праця заводу №525 у воєнний час отримав високу оцінку уряду. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 вересня 1945 року підприємство було нагороджене орденом Леніна.

Протягом перших повоєнних років підприємство продовжувало випуск кулеметів ШКАС, які раніше були необхідні нашим військово-повітряним силам.

У 1960-х роках підприємство отримало відкрите назва «Виробниче об'єднання «Металіст». Тоді ж за рішенням уряду його включили в сферу ракетно-космічного виробництва - завод випускав камери згоряння для рідинних ракетних двигунів. З тих пір тут було освоєно випуск багатьох видів такої продукції, в тому числі камери згоряння для двигунів місячної ракети-носія H-1, «Зеніт», ракетно-космічного комплексу «Енергія-Буран».

У 1992 році завод державного підприємства був перетворений в акціонерне товариство.