Як правило, вербування агентів займає у розвідувальних служб багато часу і потребує значних фінансових вливань. Фінанси часом можна заощадити, якщо агент працює за ідею. Час же добре економиться, якщо чоловік сам побажав стати агентом. Саме так було у випадку з Стігом Берглингом, шведським контррозвідником, побажали працювати на СРСР.

Заначка на дощовий день

Колеги недолюблювали Стіга Берглин-га. Він занадто любив дорогі костюми, хорошу випивку і красивих жінок, яких щедро обдаровував і водив по дорогих ресторанах - не самий зразковий спосіб життя для співробітника спецслужб. Мало того, ходили чутки, що Стіг займається контрабандою.

Службова кар'єра Берглінга почалася в 1968 році на Кіпрі, куди він був направлений як офіцер безпеки шведського батальйону миротворчих сил ООН. У той час йому йшов 32-й рік. Незабаром Стіг перевівся в SAPO - шведську поліцію безпеки, де став займатися контрразведывательными операціями. Він був притягнутий до стеження за радянським військовим аташе.

У Швеції в цей час були сильні праві політичні сили. Берглингу ще з часів навчання не подобалося, що його формально нейтральна країна відкрито співпрацює з НАТО. В Швецію зі стажування в США поверталися викладачі, які включали на заняттях американські військові марші і вели відповідну пропаганду серед курсантів. Зате якість роботи радянського Головного розвідувального управління викликало у Берглінга саме глибоку повагу.

У квітні 1971 року Стіг отримав призначення в службу безпеки штабу

оборони збройних сил Швеції. В цей час він був допущений до роботи з особливо секретними документами. В тому числі - з картою шведських оборонних споруд. По інструкції, її належало кожен день брати під розписку і в той же день здавати. Це було незручно, і начальство дозволило Берглингу зняти з картки копію і тримати її на своєму робочому столі.

Ось тут-то йому і прийшла в голову думка - відкласти надсекретний документ, як кажуть у Швеції, на дощовий день. Разом з іншими абсолютно секретними документами він помістив карту в папку, поклав її в портфель і спокійно пройшов повз охоронця. Папку з документами він сховав у свою банківську комірку, після чого спокійно пішов служити на Близький Схід в якості командира взводу міжнародної поліції, розквартированого на Синайському півострові. Незабаром Берглінга перевели в Ліван офіцером військ ООН.

Під сонцем Бейрута

Перед поїздкою на Схід Берглинг познайомився в Стокгольмі з продавщицею по імені Інгер Штерр. Вона була старша за нього, одружена з багатим архітектором, від якого народила чотирьох дітей, і при цьому мріяла про пригоди. Зав'язався бурхливий роман, і одного разу Інгер приїхала до Стігу в Бейрут, який тоді вважався одним з центрів світового шпигунства. Справжній острівець відносного спокою в центрі арабо-ізраїльського конфлікту, де кожна поважаюча себе розвідка тримала розгалужену резидентуру. За словами Берглінга, місцеві бари буквально кишіли шпигунами. Новачка, що з'явився там, навперебій пригощали спиртним, намагаючись з'ясувати, на кого він працює.

У цій атмосфері Стіг, сподіваючись поправити своє матеріальне становище, спочатку спробував запропонувати свої послуги американцям. Ті відмовили - мовляв, якщо його вб'ють, що Улоф Пальме скаже? Після такої невдачі осерчавший Берглинг серйозно забажав співпраці з радянською розвідкою.

Дізнавшись, що Стіг вирішив піти на роботу до комуністів, Інгер прийшла в захват.

- Як здорово! - повторювала вона. - Яка геніальна ідея! Ти станеш справжнім шпигуном.

Навіжена парочка зачитувалася шпигунськими романами, їхнім кумиром став втік в СРСР англієць Кім Філбі. Вони дуже любили ходити в ресторани, де колись побував знаменитий британець. При цьому Інгер називала Стіга «мій власний Смайлі» - по імені англійського суперагента, героя твору Ле Карре. Берглинг ж називав її «моя Мата Харі».

Берглинг став шукати контакти з радянськими розвідувальними службами. Невідомими шляхами їм стало про це відомо, і одного разу в 1974 році, коли Стіг гуляв у черговому бейрутському ресторані, до нього за столик підсів радянський дипломат, який, як пізніше з'ясувалося, співробітником ГРУ. Берглинг запропонував свої розцінки, які були прийняті, і скоро його куратором став радянський військовий аташе в Бейруті Олександр Никифоров. Аташе порекомендував шведу знову перевестися в штаб-квартиру SAPO в Стокгольмі.

Провал

Через рік Берглинг отримав призначення в поліцію безпеки на посаду офіцера зв'язку зі штабом оборони. Він надав Москві цілий ряд важливих послуг. Передавав копії секретних документів, а також вчасно попередив, що радянський військовий апаше в Швеції Георгій Федосов збирається піти на Захід. Але вже незабаром через балакучості Інгер йому довелося пережити неприємний момент. Жінка розповіла історію про своє хвастливом коханця, возомнившем себе російським шпигуном, одному із знайомих, а той повідомив її приятеля-журналістові. Журналіст негайно повідомив про почуте в SAPO. Перевірка, правда, результатів не дала, оскільки з радянськими агентами Стіг зустрічався під час службових відряджень за кордон, де встежити за ним було майже неможливо.

Провалився ж Берглинг через який втік на Захід співробітника КДБ Олега Гір-диевского. Тому було відомо, що ГРУ вдалося завербувати співробітника SAPO, про що він і поставив до відома своїх господарів з британською компанією Intelligence service (мережі розвідувальних і контррозвідувальних служб Великобританії). Англійці передали цю інформацію державному управлінню поліції Швеції. А поки шведська контррозвідка, поступово звужуючи коло підозрюваних, виходила на Берглінга, він 19 березня 1979 року був заарештований ізраїльськими спецслужбами в Тель-Авіві.

Стіг Берглинг. Фото 1997 року

Зухвалу втечу і дивне повернення

Засуджений до довічного ув'язнення шпигун опинився у в'язниці для особливо небезпечних злочинців в одному з передмість Стокгольма. Там він відрізнявся зразковою поведінкою. За це покладалися певні поблажки, в тому числі право на побачення. До нього стала навідуватися одна з його колишніх коханок Елізабет Сандберг. Зустрічі закінчилися тим, що в 1986 році адміністрація в'язниці отримала від закоханих прохання на укладення шлюбу і задовольнила його. Молодята отримали дозвіл жити в заміському будинку Елізабет. Щоправда, під охороною.

А рік потому парочка... здійснила втечу. Поки охоронці, приставлені до подружжю, коротали час на першому поверсі за кавою і грою в карти, ті вибралися назовні через вікно на другому поверсі й безшумно прокралися до двох взятих напрокат автомобілів. Змінюючи засоби пересування, вони дісталися до фінського міста Турку, де Берглинг вступив в контакт з співробітниками ГРУ, які працювали під «дахом» консульства. Три дні їх ховали в радянському посольстві в Гельсінкі, а потім вивезли в багажниках посольських автомобілів.

- Я зрозумів, що вирвався на свободу, коли мене в багажнику стало бити об стінки, - пізніше згадував утікач. - Це означало, що фінське шосе скінчилося і почалося радянське.

Подейкували, що втеча допомогли зробити палестинські друзі Стіга. У всякому разі, у листопаді 1990 року подружжя опинилися в долині Бекаа, в 50 кілометрах від Бейрута. Там у спеціальному тренувальному таборі Берглинг займався навчанням бойовиків екстремістського угруповання Ахмеда Джебрила, терористів ірландської ІРА, німецької «Фракції Червоної Армії» та низки подібних їм організацій. Він навчав їх тактиці ведення партизанських дій в містах, поводженню зі зброєю радянського виробництва і чехословацької пластиковою вибухівкою.

Досі невідомо, що саме спонукало Стіга Берглінга в серпні 1994 року знову з'явитися в Стокгольмі. Там його негайно заарештували і помістили у в'язницю. Але далі була досить-таки цікава ланцюжок подій. Спочатку у Берглінга знайшли хвороба Паркінсона. Влітку 1996 року на нього напав і наніс два удари виделкою сусід по камері. У вигляді компенсації за всі ці неприємності Стігу спочатку скоротили термін ув'язнення, а 17 липня 1997 року і зовсім випустили на свободу. Біля воріт в'язниці його чекав натовп журналістів і нова пасія - ще одна Елізабет, прізвище якої не афішується.

Молодята оселилися на віллі, яку Берглинг успадкував від Сандберг, померлої від раку. Пізніше з'являлася інформація, що колишній шпигун помер, але вона не належить до категорії достовірною.