Може бути, зараз на Марсі і немає життя, але там цілком могли зберегтися фрагменти ДНК, вважає дослідник Крейг Вентер, який раніше займався розшифровкою людського геному і створенням першої в світі синтетичної клітини. Він вважає, що можна штучно синтезувати марсіанські організми на основі даних, отриманих роботом.

Раніше Вентер пропонував колонізувати Червону планету за допомогою синтетичних бактерій, а на нещодавній конференції з питань охорони здоров'я, проведеної журналом Wired, він повідав про свої плани відправки на Марс роботизованого апарату секвенування ДНК (Вентер іменує його"біологічним телепортом"). У завдання телепорту буде входити просіювання місцевого ґрунту в пошуках ДНК-послідовностей або їх фрагментів, і відправляти результати розшифровки на Землю. Таким чином, відпала б необхідність доставляти зразки грунту для досліджень, оскільки земні вчені змогли б синтезувати "марсіан" на основі отриманої генетичної інформації.

Це не просто голослівна теорія. Ось уже кілька років Вентер і його колеги проводять досліди з виявлення фрагментів ДНК в пробах морської води. Незабаром будуть проведені випробування нових технологій пошуку ДНК в каліфорнійській пустелі Мохаве. Аналогічні технології можна застосувати і на Марсі, переконаний учений. Він не виключає, що апарат буде готовий до початку наступної місії на Марс, яку НАСА заплановано на 2016 рік.

Марс - найбільша надія людства у зв'язку з пошуком позаземного життя. Хоча "Вікінгам" в 1976 році не вдалося виявити ніяких слідів існування на Червоній планеті живих організмів, експерти вважають, що не можна однозначно говорити про те, що вона завжди була млявою. Адже, приміром, на Землі є бактерії - экстремофилы, які здатні жити глибоко в надрах планети, не споживаючи сонячної енергії. Так чому б подібним мікроорганізмів не населяти і Марс? Просто їх не видно!

Постійно йдуть також і запеклі суперечки про наявність на Марсі води. І більшість фахівців все ж схиляється до того, що вода там є! Ще в 2006 році радара MARSIS виявив під поверхнею планети великі скупчення водяного льоду - причому аж ніяк не тільки на полюсах. Зокрема, заповнений льодом метеоритний кратер діаметром близько 250 кілометрів, розташований під рівниною Хріса. А в минулому році фахівці з Німеччини виявили на схилах марсіанського каньйону, розташованого в регіоні Melas Chasma, сліди, схожі на русла каналів, на дні яких виявилися сульфатні з'єднання, зазвичай утворюються в результаті процесів окислення під впливом води. Це дозволило зробити висновок, що тут колись знаходилось величезне море.

Сліди водойм були виявлені і нещодавно прибув на Червону планету ровером Curiosity. На отриманих за допомогою телеметрії знімках серед гірських порід в районі кратера Гейла видніється засіяне гравієм русло річки або струмка. Знайдене річкове русло розташовується між полем на північ від кратера і підніжжям Гострої гори. За словами експертів, розмір і форма каменів русла дозволяють отримати уявлення про те, якою була довжина річки і швидкість поточній в ній води.

Правда, якщо водойми там і існували, то вона висохли ще мільярди років тому, а фрагменти ДНК здатні зберігатися лише близько півтора мільйонів років. Тому має сенс шукати тільки залишки тих організмів, які жили на Марсі відносно недавно.

Між тим, в Массачусетському технологічному інституті ось вже сім років йде робота над секвенсором давніх ДНК і РНК SETG (Search for Extraterrestrial Genomes). В основі пристрою лежить мікросхема, розроблена компанією Ion Torrent. Вже були проведені перші польові випробування в районі одного з найактивніших вулканів в Аргентині, де біохімічні умови нагадують марсіанські.

Правда, Мортен Аллентофт з Копенгагенського університету (Данія), що керував дослідженням розпаду ДНК, вважає, що на Марсі ці процеси можуть протікати абсолютно по-іншому. З одного боку, під впливом випромінювання на поверхню Червоної планети може прискорюватися розпад ДНК. З іншого - у безкисневому середовищі ДНК може зберігатися довше, ніж на Землі. Але, підкреслює р-н Аллентофт, не слід шукати її в твердих тканинах - швидше за все вона знаходиться лише всередині окремих клітин або у вигляді фрагментів. А адже без захисного середовища, яку в людському організмі, наприклад, створюють кістки і зуби, ДНК швидше деградує.

І ще одне припущення з області фантастики: що, якщо життя може існувати не тільки на основі ДНК, але і в інших формах? Тоді пошук на Марсі якихось міфічних "фрагментів", швидше за все, нічого не дасть...