Ще в 1960 році Інститут Брукингса - один з провідних аналітичних центрів США - підготував звіт під назвою «Прогноз наслідків мирної діяльності в космосі для людства». Крім різних статистичних і дослідних даних, що в ньому містилася ізольована від загального контексту оцінка можливості відкриття NASA позаземного розумного життя або слідів її діяльності. У звіті містилася недвозначна рекомендація засекречувати подібні дані.

Прогулянки по природному супутнику Землі

Це питання ставить мене в глухий кут...
Річард С. Хогленд, один з авторів стала бестселером книги «Темна місія. Секретна історія NASA», вважає, що вже через п'ять років після виходу звіту Брукінгса, під час своїх перших досліджень Місяця за допомогою автоматичних міжпланетних станцій, NASA отримало факти на користь того, що коли-то на природному супутнику Землі існувала незвичайна технологічна цивілізація.

Можливо, вона поширила свою діяльність на всю Сонячну систему. Коли справа дійшла до місії «Аполлон» з посадкою на Місяць апаратів з людьми, NASA довелося докласти чимало зусиль, щоб не просочилася секретна інформація про знайдені сліди стародавньої техногенної діяльності.

У середині 1980-х років Річард Хогленд отримав вельми цікаве свідчення від якогось доктора медицини, безпосередньо задіяного в науковій програмі NASA «Аполлон».

Доктор підтвердив побоювання Хогленда, розповівши, що після повернення кожного чергового екіпажу «Аполлонов», під час аналізу проведеної на Місяці роботи, всі астронавти проходили сеанси гіпнозу. Формально застосування гіпнозу пояснювалося необхідністю допомогти їм чітко пригадати все, що відбувалося з ними під час перебування на Місяці. В реальності ж, як вважає Хогленд, сеанси гіпнозу використовувалися для того, щоб блокувати спогади астронавтів про їх перебування там. Це припущення підтверджується поведінкою самих астронавтів. Приміром, перший з ступивших на місячну поверхню - Ніл Армстронг - на довгі роки зник з поля зору громадськості і фактично вів життя відлюдника.

Друга людина, що ступила на Місяць в липні 1969 року, - Едвін Олдрін - у своїй автобіографічній книзі «Повернення на Землю» згадував один вельми цікавий випадок, що стався з ним на початку 1970-х. Одного разу Олдрін виступав у клубі «Ківаніс» каліфорнійського містечка Палмдейл, відомого головним чином тим, що там розташовані авіабаза «Едвардс» і офіси численних підрядників NASA. Під час виступу астронавтові задали, здавалося б, абсолютно невинне запитання: «На що схожі відчуття, які ви відчували на Місяці?»

Однак, почувши питання, Олдрін відчув, що на нього накотила хвиля паніки.
Чим сильніше він намагався пригадати свої відчуття, тим сильніше ставала паніка. Справа закінчилася тим, що він був змушений перервати свій виступ і вийти з клубу в супроводі своєї дружини Джоан. Коли ж астронавт опинився на вулиці, йому стало погано ще й фізично.

Подібний випадок стався з Олдрін і в 1999 році під час інтерв'ю інтернет-виданню Salon.com - йому поставили запитання про відчуття під час перебування на Місяці: що, мовляв, це було схоже? Олдрін несподівано для себе самого розлютився: «заради Бога, я не знаю! Я просто не знаю! Це питання ставить мене в глухий кут з тих пір, як я покинув Місяць!»

Сила і безсилля пам'яті

Командир космічного корабля «Аполлон-12», що здійснив посадку на Місяць 19 листопада 1969 року, Чарльз Конрад, який став третім землянином, що ступила на поверхню Місяця, настільки був збентежений власною нездатністю відповісти на те ж питання, що завжди банально вигукував:
«Супер! Нам сподобалося!» Цікаві спогади про Місяці пілот місячного модуля «Аполлона-12» Алана Біна. На вербальному рівні з ним відбувалося те ж саме: він не міг нічого до пуття згадати. Але завдяки своєму захопленню живописом Бін часом був здатний здивувати оточуючих.

Хогленд, кажучи про живопис Алана Біна, звертає увагу на наступний факт. Коли астронавт писав місячні образи зі слів інших людей, місячне небо на його полотнах виходило чорним, а місячний пейзаж виглядав похмурим і одноманітним. Тобто все виходило так, як воно має бути, виходячи зі сформованих ще задовго до місячних місій «Аполлонов» уявлень. Але як тільки Бін починав писати місячні пейзажі за власними спогадами, небо набувало синюватий відтінок, а самі пейзажі отримували аж ніяк не «канонічні» пастельні відтінки і кольори.

дгар Мітчелл, пілот місячного модуля корабля «Аполлон-14», що досяг поверхні природного супутника Землі 5 лютого 1971 року, також довгі роки намагався пригадати, що ж він там бачив. Зрештою, він навіть звернувся за допомогою до професійних гипнотизерам і психологів, попросивши «розкодувати» себе. На жаль, з цієї затії нічого не вийшло. Психолог Джин Х'юстон, у якій Едгар Мітчелл намагався пройти реабілітацію, розповідала Річарду Хогленду про те, як проходили їхні лікувальні сеанси. Як тільки Х'юстон намагалася змусити Мітчелла згадати те, що він відчував, коли йшов по Місяцю, той всякий раз відхиляв питання, кажучи: «Це не важливо, підемо далі!»

Найсильніший гіпноз, якому піддавалися учасники місячної місії, при цьому носив вибірковий характер: навіть через десятиліття вони могли згадати найдрібніші деталі технічної сторони свого польоту. Всі, за винятком часу перебування на Місяці. Едгар Мітчелл, побачивши через багато років кольорове фото, де він зображений, що стоять на поверхні Місяця під величезним куполом з полураздробленного темно-синього скла, який йде вгору на сотні й тисячі метрів, не зміг про це нічого згадати.

Під «захисними шарами правди»

Втім, не всі люди піддаються гіпнозу в рівній мірі. В тому числі, мабуть, і блокування пам'яті. Не можна виключати того, що когось з учасників місії «Аполлон» від надмірної балакучості утримував не гіпноз, а банальна підписка про нерозголошення секретної інформації. У всякому разі, коли Юджин Сернан, останній з ступали на поверхню Місяця астронавтів, в 2004 році був присутній на заході за участю президента Буша-молодшого, то він, схоже, перебував в полоні не самих приємних спогадів. Джордж Буш вів мову про відновлення програми з дослідження Місяця і можливий політ людини на Марс. Президент США закликав своїх співгромадян зробити новий технологічний ривок і знайти на сусідніх небесних тілах «ресурси, від яких захоплює дух, які випробують, наскільки великі межі нашої уяви».

Приблизно в середині свого виступу Буш висловив свою вдячність Юджину Сернану, командир «Аполлона-17».

Президент нагадав присутнім про словах Сернана «Ми прийшли, і ми йдемо, і, дасть Бог, коли ми повернемося, ми принесемо мир і надію всьому людству» і висловив сподівання, що Америка втілить ці слова в життя. Зал у відповідь вибухнув оплесками. Сернан навіть жестом не подякував Буша, але навпаки, коли вимовлялися ці слова, сильно насупився. Десятьма ж роками раніше, коли Юджин Сернан був присутній на церемонії в Білому домі, присвяченій 25-річчю польоту «Аполлона-11», то здавався дуже засмученим. Під час свого емоційного виступу він порівняв себе з папугою, який повторює те, що йому сказали, а під кінець і зовсім дозволив собі здалося багатьом провокаційним зауваження про «захисних шарах правди».

Щось цікаве сталося і з Джоном Гленном, першим з американських астронавтів 20 лютого 1962 року облетевшим Землю на космічному кораблі. У березні 2001 року він брав участь у комедійному серіалі «Фрезер» на телеканалі NBC, граючи самого себе.

Там він недвозначно заявив: «У ті далекі славні дні я відчував себе дуже ніяково, коли мене питали про речі, про які ми говорити не могли, і нічого більше слухати не хотіли.
Деякі запитували, чи знали ми, що ми там були не одні? Цього відповіді ми ніколи не давали, і хоча ми там бачили багато різного, дивного, але ми не знали, що ми бачимо. І ми, насправді, не могли нічого сказати.

Керівництво боялося нас, вони боялися казусів, чого-небудь на кшталт"Війни світів-2" і паніки на вулицях. Тому ми тримали язик за зубами. А тепер ми бачимо це тільки в нічних кошмарах або в кіно, і дещо з цього цілком схоже на правду». Смішного в цьому було мало, і сказані ці слова були в той час, коли два інших героя серіалу - Троянд і Фрейзер - пішли на кухню і не почули самого цікавого. Що, власне, з читацької та телевізійної аудиторіями часто і відбувається.