Слов'яни, хазари й араби називали вікінгів варягами. Жили ці люди за Балтійським морем, яке аж до XVIII століття називалося Варязьким. На своїх міцних човнах ходили вони і в сусідніх, і у далекі землі. Через Фінську затоку, Неву, Ладозьке озеро і Волхов - до Ільмень-озера, по Ловаті і Західною Двиною, не лякаючись затяжних волоків, добиралися до Дніпра, а з нього - до Чорного моря. Цей шлях отримав назву "з варяг у греки".

Перші згадки про присутність варягів на Русі зустрічаються в"Повісті тимчасових років". Згідно літопису вже на початку IX століття на річкових шляхах Русі стали з'являтися ці заморські прибульці. Спочатку для русичів були вони купцями і воїнами, йшли через Русь на Візантію послужити імператору і по дорозі вигідно поторгувати. Саме на такий рід занять і вказує значення російського слова "варяг" - рознощик, дріб'язкової торговець, "варяжить" - займатися торгівлею.

Крім того, варяги, за якими закріпилася слава безстрашних воїнів, запрошувались до наймані дружини для охорони торгових шляхів, конвоювання купецьких караванів, захисту територій удільних князів і участі в міжусобних війнах з іншими народами. Саме варяги складали ядро дружин. Скандинави, змалечку навчені військовому мистецтву і шанували батька, матері й усіх предків, які понад усе ставили "кровне" спорідненість братства, тобто товаришів по команді, помщаючись за смерть "брата" до останньої краплі крові. А тому представляли собою ідеальне військо, чітко дотримується субординації і дисципліни. На чолі заморських прибульців стояли конунги і вікінги.

Дуже скоро зрозумівши свою перевагу перед миролюбними сусідами, войовничі скандинави в 859 році обклали даниною чудь, мері, весі, ільменських слов'ян, кривичів. Втомившись від нескінченних поборів іноземцев, русичі, об'єднавшись, видворили ненаситних варягів. Але мирного співіснування все одно не вийшло. Змучені нескінченними міжусобицями, вони знову звернулися до варягів: "Приходьте княжити і володіти нами". Саме ця обставина і послужило початком переходу вікінгів з амбітних сусідів в правителі. За однією з існуючих версій, на заклик відгукнулися три варязьких вождя - Рюрик, Трувор і Синеус - і стали княжити відповідно в Новгороді, Ізборську і Білоозерську. За іншою - тільки Рюрик, але своїм будинком ("синьо-хус") та вірною дружиною ("тру-воринг"). Прийшли варяги складали суттєву прошарок населення, найбільша їх кількість накопичувалось у великих торгових містах, змішуючись з місцевими жителями і приймаючи їх віру.

Існує припущення, що, прийшовши на Русь, Рюрик прийшов у місто на річці Волхов. Тут він жив сам, а після нього - князівські посадники. При його правлінні Новгород досяг свого розквіту. Мабуть, тому рюриків Новгород і затьмарив собою вже існував тут раніше місто.

Рюрик, зосередивши всю владу в своїх руках, не влаштовував жителів підвладних йому територій політикою свого правління і безчинствами його дружини. Виникали часті смути. Про придушення однієї з них - новгородської, очоленій якимсь Вадимом, який і був убитий разом зі своїми однодумцями і радниками, збереглася згадка в літописі. Багато незадоволені втік з Новгорода та інших міст до Києва. Два дружинники Рюрика, Аскольд і Дір, просили в нього дозволу піти в Царгород разом зі своїми родами. Насправді ж їх метою був Київ. Володіти ключами Києва - міста, заснованого племінним князем-вождем полян Києм, означало мати владу над усім торговим людом. Досить легко об'єднавши місцевих і прийшли разом з ними варягів і всіх втекли від влади Рюрика, Аскольд і Дір підпорядкували собі полян. Але, прийшовши до Києва на запрошення племені, а як завойовники, до того ж не маючи достатніх матеріальних засобів, організувати міцний порядок в місті вони не змогли.

В 869 році, передавши всю владу своєму родичеві Олегові і залишивши на його утриманні малолітнього сина Ігоря, Рюрик помер. Після трьох років князювання в Новгороді Олег, зібравши військо із варягів і всіх підвладних йому племен - чудей, ільменських слов'ян, мері, весі і кривичів, рушив походом на південь, щоб підпорядкувати собі інші племена і розширити територіальні межі свого князівства. Дійшовши до Києва, він хитрістю виманив Аскольда і Діра, вбив їх і утвердився в місті, зробивши його столицею. Правил київський князь, спираючись на дружину, яка ділилася на бояр - радників і гридей - воїнів.

Так як саме на Києві замикалася греко-варязька торгова ланцюг, то всі провідні торгівлю міста перебували у повній залежності від Київського князя, який міг, закривши спуск по Дніпру, повністю перекрити всі зв'язки з Візантією. Ця обставина дозволила Києву домогтися істотного переважання над іншими руськими містами.

Об'єднання Києва і Новгорода (умовна дата - 882 рік) вважається часом виникнення Давньоруської держави. Правління Олега тривало з 882 до 912 року і було відзначено підпорядкуванням більшості східнослов'янських племен і значним зміцненням кордонів Русі.