Питання, винесене в заголовок цього розділу, для сучасної астрофізики носить аж ніяк не дозвільний характер. Стикаючись в повсякденному житті з зоряним небом, кожна людина сама для себе формує своє індивідуальне сприйняття космосу. Велику частину історії розвитку людства єдиним джерелом знань (і подань) про космос був звичайний людський очей.

Споглядання картини зоряного неба пригнічувало і продовжує пригнічувати людину, усвідомлює себе піщинкою у величезному океані матерії. За допомогою зору ми можемо зафіксувати на небі лише кілька тисяч зірок. Однак і цього, порівняно невеликої кількості, виявляється цілком достатньо, щоб зрозуміти, наскільки грандіозні просторові і тимчасові рамки процесів, що розігруються перед нами.

Зараз, у кінці ХХ-го сторіччя, рідко хто з астрономів використовує візуальні спостереження зоряного неба. На зміну простим телескопів прийшли оптичні системи типу Великої 6-ти метрового телескопа Спеціальної астрофізичної обсерваторії Російської Академії наук (www. sao. ru);

мережі найбільших телескопів в Чилі і Австралії, знаменитий 5,8-метровий телескоп в Маунт Паломар і цілий ряд інших.

На цих телескопах реєстрація зображень вже не мислима без використання спеціальних систем посилення сигналу і його комп'ютерної обробки, розсовують межі проникнення в глибини космосу на декілька мільярдів світлових років.

Однак можливості наземних телескопів впритул наблизилися до межі чутливості в силу неусувних перешкод, пов'язаних з нестаціонарністю земної атмосфери. Саме тому запуск та успішне функціонування на орбіті космічного телескопа Hubble знаменує початок нового етапу в астрономії, пов'язаного з роботою космічних систем, вільних від атмосферних перешкод.

Саме про цьому етапі розвитку космонавтики говорив І.С. Шкловський у своїй книзі " Всесвіт, життя, розум ще за десять років до практичної реалізації ідеї супутникової астрономії.

В якості наочної ілюстрації можливості позаатмосферних досліджень космосу ми наводимо фотографію світу галактик, зроблені космічним телескопом Hubble.

На цьому знімку як би сконцентрувалася вся історія формування структур у Всесвіті, починаючи з карликових галактик і аж до галактик, дуже схожих на нашу. Астрофізики вже давно передбачали, що формування структур у Всесвіті повинно відбуватися шляхом скучування маломасивних об'єктів (карликових галактик) в комплекси все більшої і більшої маси.

Карликові галактики, що жили у Всесвіті близько 10 млрд. років тому були вихідними будівельними цеглинками, з яких формувалися все більш і більш великі галактики. Але світло від цих об'єктів, випущене 10 млрд. років тому, і сьогодні несе в собі інформацію про стан речовини, коли крім перших галактик інших структур у Всесвіті ще не було!

Ґрунтуючись на даних глибоких оглядів галактик, можна визначити і середню щільність речовини у Всесвіті. На сьогодні дані таких підрахунків свідчать, що в середньому космічний простір надзвичайно разрежено. Якщо за одиницю вимірювання щільності вибрати густину звичайної води (1 грамів у кубічному сантиметрі) то для порівняння, середня щільність речовини у всесвіті типу нашої висловилася б у вигляді дробу, в чисельнику якої стояла б одиниця, а в знаменнику число, представлене одиницею з 24 нулями! А для середньої густини речовини у Всесвіті в знаменник довелося б додати ще шість нулів! Звідси видно, наскільки ж розрідженою в середньому є наш Всесвіт.

У чому ж криється причина такої порожнечі космічного простору? Відповідь на це питання в 1929 році дав видатний астроном Едвін Хаббл:

Всесвіт розріджена тому, що він розширюється!