На початку 1960-х років американське суспільство і вчені були неприємно здивовані успіхами СРСР в освоєнні космосу. Ми першими в 1957 році запустили штучний супутник, а 12 квітня 1961 року людини в космос. І в 1961 році президент США Джон Кеннеді звернувся до Конгресу країни, запропонувавши зробити все можливе, щоб ще до 1970 року здійснити політ на Місяць з висадкою астронавтів.

КОСМІЧНА ГОНКА

Америка бажала реваншу, здійснивши місячну програму, яку назвали «Аполлон». Відповідальність за виконання цієї місії поклали на NASA. Для реалізації програми було створити ракету-носій, здатну вивести на навколоземну орбіту 100 т вантажу, а також космічний корабель для доставки астронавтів на Місяць і назад. Програму «Аполлон» очолив німецький фахівець Вернер фон Браун. Незабаром вони створили кілька ракет-носіїв «Сатурн». Основна ракета, призначена для запуску «Аполлона» на Місяць, - «Сатурн-5».

Одночасно створювався корабель «Аполлон», що складався з командного та місячного модулів. Командний модуль складався з відсіку екіпажу і службового відсіку, де знаходився двигун. Він призначався для польоту астронавтів на Місяць та повернення на Землю. Відсік екіпажу був і апаратом, в якому астронавти здійснили б посадку на Землю. Він був герметичним, мав форму конуса. Маса його становила близько 6 т. Всі три астронавта спокійно розміщувалися у відсіку екіпажу в кріслах. В одному сидів пілот командного модуля, в іншому - командир корабля і в третьому - пілот. У відсіку екіпажу розміщувалися основні прилади і система життєзабезпечення з кисневою атмосферою. Система приземлення складалася з трьох парашутів діаметром 26 м, а також трьох надувних балонів, які захищали відсік від перевороту у воді днищем вниз. У відсіку екіпажу розміщувалися: паливний бак рухової системи корабля, вогнегасник, контейнери для устаткування, сховище харчів та каністра з питною водою.

ПРОРОКУВАННЯ ДЖЕЙН

Льотні випробування ракетної техніки «Аполлон» стартували в 1964 році. 4 квітня 1968 року відбувся черговий запуск «Сатурна-5» з експериментальним командним модулем «Аполлон-6». Але ще в грудні 1965 року в NASA прийняли рішення здійснити перший випробувальний політ командного модуля («Аполлон-1») в 1966 році. Тоді ж сформували екіпажі і почалися тренування. В основний екіпаж включили Вірджіла Гриссома, Едварда Уайта, Донна Эйзела. А в дублюючому виявилися Джеймс МакДивитт, Девід Скотт та Роджер Чаффі. Але Эйзел раптово отримав травму, і його місце в головному екіпажі отримав Чаффі. Програма польоту корабля «Аполлон-1» тривалістю 14 діб передбачала випробування командного модуля на навколоземній орбіті і зближення з космічним кораблем «Джеміні-12».

Політ пілотованого корабля «Аполлон-2» з циклом медичних експериментів і тривалістю в ті ж 14 діб запланували на 1967 рік. В кінці березня 1966 року офіційно оголосили склади екіпажів для польоту корабля «Аполлон-1». В основний екіпаж увійшли Гриссом, Уайт, Чаффі. Не далеко було до старту корабля «Аполлон-1» (планувався на березень 1967-го). Ракета-носій з кораблем вже знаходилася на стартовому майданчику космодрому Кеннеді (мис Канаверал). Проходили останні наземні тренування екіпажів і персоналу космодрому. І тут (у самому кінці 1966 року) популярна тоді в Штатах ясновидиця Джейн виступила з приголомшливим заявою-передбаченням, попередивши дружину одного з начальників відділу польотів (Джин Стаут), що астронавти, які готуються до польоту на Місяць, можуть загинути. Вона наговорила багато слів, серед яких виділялося її особисте бачення капсули астронавтів, де на підлозі виявилася якась фольга, яка призведе до катастрофи: «Бачу, як астронавти намагаються покинути кабіну корабля. Бачу клуби диму, навіть відчуваю його запах». Джейн і раніше робила передбачення, але найчастіше вони не мали нічого спільного з реальністю, а тут...

ПОЖЕЖА У ВІДСІКУ

27 січня 1967 року американський екіпаж, який готувався до пилотируемому польоту, проводив чергове тренування в космічному центрі. На пусковій установці перебувала ракета «Сатурн-1 Б» з блоком «Аполлона». Три астронавта (Гриссом, Уайт і Чаффі) перебували у головному відсіку ракети-носія «Сатурн», в тому самому пілотованому відсіку. Там спокійно розміщувалися три дорослих чоловіки в скафандрах. Один трудиться, інший займається вторинними проблемами, а третій - відпочиває. Все йшло як зазвичай. Ракета «Сатурн» перебувала на стартовій позиції, але вона не була заправлена паливом - тренування. А тому не було причин для яких би то не було хвилювань. Але як завжди, вогонь у відсіку спалахнула раптово, ставши абсолютним сюрпризом як для астронавтів, так і для інженерів-конструкторів. Пожежа виникла рівно о 18 годині 31 хвилину і тривав у відсіку всього 15 секунд. Тут же загорілася вся внутрішня обшивка капсули.

Радисти у Центрі керування польотів почули в навушниках передсмертні крики Роджера Чаффі: «Чорт, горимо! Заберіть нас звідси швидше». Роджеру був лише 31 рік. Всього за 14 секунд з капсули і з кабіни пілотів «Аполлона» повалив густий темно-сірий дим, як пророкувала Джейн. На жаль, допомогти астронавтам так і не встигли. У цьому їдкому та отруйному диму плавленого пластику астронавти задихнулися раніше, ніж рятувальники встигли відкрити люк. Цього часу вистачило, щоб всі три астронавта згоріли в капсулі. Адже тільки на відкриття люка інженери витратили довгих півтори хвилини.

Як пізніше вдалося з'ясувати, швидше за все, це було звичайне коротке замикання в електропроводці капсули. Кабіна космічного корабля була обладнана тимчасовими електричними проводами, але ніхто не побачив, що в одного з них була пошкоджена ізоляційна плівка. Дуже можливо, що її пошкодили вхідним люком. А на пошкоджений провід якимось неймовірним чином хтось поклав або впустив металевий гайковий ключ. Тоді при створенні внутрішньої обшивки космічного корабля повсюдно використовували легкозаймистий пластик, який було простіше пристосувати в кабіні корабля (легкий, гнучкий, доступний). І хтось (можливо, навіть один з астронавтів або інженерів) поклав цей гайковий ключ на оголені дроти, створивши грунт для фатального замикання. Від електричної іскри в чисто кисневій атмосфері миттєво спалахнуло все довкола, що тільки могло горіти.

До речі, в радянських космічних кораблях тоді використовували звичайну атмосферу для дихання, як у земній атмосфері. А в американській космічній програмі фахівці встановлювали атмосферу чисто кисневу, яка виявилася більш небезпечною. Вона мала деякі переваги, але виявилася причиною страшної катастрофи. Коротке замикання електричних проводів під польотним кріслом Роджера Чаффі і чисто киснева атмосфера на кораблі призвели до потужного вибуху.

В той чорний день для Америки при випробуваннях загинули астронавти: підполковник Едвард Уайт (37 років, перший астронавт США, вийшов у відкритий космос в 1965 році), полковник Вергілій Гриссом (41 рік, здійснював польоти на «Меркурії» і «Джеміні», людина, що здійснив другий політ у космос), капітан-лейтенант Роджер Чаффі (готувався до першого польоту). Всі вони виявилися першими жертвами американської космонавтики.

З-за цієї трагедії NASA скасувала всі польоти. Інженерам довелося терміново допрацьовувати корабель, активізувати заходи безпеки. Незабаром американські вчені переглянули свою космічну концепцію. Масу коштів кинули на забезпечення вогнестійкості всіх космічних кораблів. А незабаром з СРСР прийшла звістка про загибель під час космічного польоту космонавта Володимира Комарова. Космос вимагав у землян жертв.